Бойові дії 1-го і 2-го Українських фронтів по визволенню Вінниччини від нацистських загарбників у грудні 1943–березні 1944рр.

Друга світова війна це трагічна сторінка в історії України. Швидка окупація  України була спричинена швидким наступом німецьких військ. Важких зусиль доклала радянська армія,щоб зупинити ворога та поступово звільняти втрачені території.  Саме українці заплатили високу ціну за перемогу над ворогом.28 жовтня 2019 року Україна 75-й раз відзначає визволення від нацистських загарбників. Гідне місце посідає в історії України визволення Вінниччини від німецько-нацистських загарбників у грудні 1943-березні 1944рр.Бойові дії були доволі серйозні, а також було задіяно чимало військових сил 1-го і 2-го Українських фронтів так із боку противника.

Метою статті є відтворити хід бойових дій Першого та Другого Українських фронтів по визволенню Вінниччини.

Найбільший внесок з висвітлення зазначеної проблематики знаходимо у працях Гальчака С.Д.[2,5,8,12] дослідник у своїх працях аналізує період визволення Вінницької області грудень1943-березень1944 року,та бойові дії Українських фронтів. Розповідається про подвиги героїв. Також часткове висвітлення знаходимо у працях  Патриляка  І. К., Боровика М. А.[1] Вронська Т.В. [4] Грицюка В.М., Лисенка О.Є. [10,13]. Ще одним джерелом вивчення даної теми є спогади Маршала Москаленка[3] та Маршала Конєва[11]   в яких розповідається та детально описується бойові дії військ. Показано Ставки Верховного Головнокомандування,командування фронтів,армій та їх штабів.

У 1943-1944році було розроблено командуванням Червоної  армії великі наступальні операції,спрямованні на знищення сил вермахту на Правобережній Україні. На території України було проведено на захід від Дніпра 10 наступальних операцій Червоної армії.

      Початок визволення  Вінниччини відбулося в  ході Житомирсько-Бердичів­ської операція, яка здійснювалася Першим Українським фронтом командувач - генерал М. Ватутін з 24 грудня 1943 року до 14 січня 1944 року  проти 4-ї танкової армії німців командувач - генерал Е. Раусс .[1,c.151]

      Ставкою Верховного Головнокомандування був затверджений головний удар який завдавався у центральній смузі фронту. Ударним силам, 1-й гвардійській, 18-й, 38-й, 1-й та 3-й гвардійській танковим арміям під командуванням відповідно генерал-полковника А. А. Гречка, генерал-полковника К. М. Леселідзе, генерал-полковника К. С. Москаленка, генерал-лейтенанта танкових військ М. Ю. Катукова, генерал-лейтенанта танкових військ П. С. Рибалка, ставилось завдання розгромити угруповання противника в районі Брусилова, оволодіти Житомиром, Бердичевом, північно-східними районами Вінницької області, досягти рубежу Любар - Вінниця - Липовець. Таким чином наступ спрямовувалися одночасно у двох стратегічних напрямках на південний захід, і захід. Реалізація плану примусила б  німців відмовитися від відвоювання Києва та ліквідувати небезпечний київський плацдарм. Значні сили противник зосередив у смузі 38-ї армії, що наступала на вінницькому напрямку. В складі армії було шість танкових дивізій, згодом залишилось три - 8-а, 19-а і 25-а, котрі мали понад 190 танків.

      Велике значення гітлерівці  надавали Козятину адже він як і Бердичев належав  до великих вузлів сполучення, які використовувались як бази німецького постачання військ. Тут було створено систему опорних пунктів із сильними гарнізонами, що поступово дедалі більше укріплювалися ставились загородження, мінно-вибухові. Та, удар військ Першого Українського фронту виявився вражаючим для ворога. [2]

      В перший день проведення операції війська головного ударного угруповання 38-ма,18-та, та перша гвардійська амімії розпочали наступ і прорвали німецьку оборону. Починаючи з 27 грудня головні сили 38-ї армії оволоділи населеними пунктами Гавришівкою, Андрушівкою, Паволочю та іншими населеними пунктами. Передові частини, вирвавшись уперед, знаходилися в 40-45 км. від важливого вузла шосейних та залізничних доріг Козятина.

     Такий швидкий наступ пояснюється тим що війська противника були розгромленні в тактичній зоні своєї оборони в перші два дня боїв.

     Війська 1-ї танкової армії 28 грудня звільнили Козятин та завдали поразки частинам 20-ї моторизованої  дивізії противника.

      29 грудня наступ успішно розвивався. Було звільнено міста Корестень, Ружин, Черняхів та ще понад 300 населених пунктів.[3,c.231].

      За  п’ять днів операції було прорвано оборону ворога по фронту на 300  км. і углиб до 100 км. З метою ліквідації прориву німецьке командування передислокувало до смуги Першого українського фронту 16 дивізій, з них, дві  танкові, і великі сили авіації. [4]

       В січні 1944 перед військами Першого Українського фронту було  30 дивізій противника . Увага противника була прикута до вінницько-уманського пролому. Цей пролом становив для німців небезпеку, адже через нього можна було ввести війська і завдати нищівного в південному напрямку, і німецька 8-а і 6-а армії потрапили в оточення які діяли у Кіровограді та в пониззі Дніпра.

     Головний удар мав  відбутися на території  Вінниччини. Контрнаступ гітлерівців розпочався 11січня 1944 . Вістря удару ворог спрямував на Липовець. Намагаючись знищити 68-у гвардійську та 241-у стрілецькі дивізії що вирвалися вперед. Ворог  атакувавши двома групами прорвався на глибину 5-6 км.

      В атаках гітлерівців 14 січня брала участь близько десяти піхотних дивізій та понад 500 танків. Також розвідкою було виявлено на частинах фронту 200 танків противника які були на марші,або вели підготовчі роботи для наступу.

Війська вермахту 14 січня вдруге захопили Немирів, Війтівку, Попівку та інші населенні пункти. Противник перейшов до активних дії на півночі Вінниччини. В цих обставинах командуючий 1-м Українським фронтом Генерал Ватутін 15 січня дав військам директиву  про перехід до оборони.[5]

      З 29 січня німецькі атаки на Вінниччину припиняються, це пов’язано з тим  що командування вермахту перекинуло значну частину сил  для  порятунку  своїх військ під Корсунем-Шевченківським. Тимчасово фронт на Вінниччині стабілізувався і до початку березня набув позиційної форми.

       Остаточні бої за визволення Вінницької області розпочалися  у березні 1944р  в ході Проскурівсько-Чернівецької та Умансько-Боштанської наступальної операцій 1-го та 2-го Українських фронтів.[6,c.107]

     4 березня розпочалася Проскурівсько-Чернівецька  наступальна операція військ 1-го Українського фронту у складі: Першої гвардійської армії,13-ї армії,18-Ї армії,38-ї армії,60-ї армії,1-ї танкової армії,3-ї гвардійської танкової армії,4-ї танкової армії,4-го гвардійського танкового корпусу,25-го танкового корпусу. На озброєні мали 11,9 тисяч гармат та мінометів,1400 танків і самохідних артелирійських установок, близько 480 літаків. 28 лютого було поранено командувача 1-го Українського фронту генерала армії М.Ватутіна. Командування прийняв маршал Жуков. Головні сили німецької групи армії  Південь під командуванням генерала-фельдмаршала  Манштейна , які діяли у смузі 1-го Українського фронту  становили 1-ша та 4-та танкові армії приблизно 500тисяч осіб,  1,1тис.гармат та мінометів, 1,1 тис. танків і штурмових  гармат,480 літаків.

      Головний удар 1-й Український фронт мав завдати  з району  Дубно – Шепетівка – Любар у південному напрямку з метою опануванням рубежем Берестечко-Броди-Тернопіль-Проскурів-Хмільник,надалі наступати в напрямі на Чортків,щоб відрізати шляхи відходу німецьким військам на захід.

      У перший день операції були введені в бій 3-тя гвардійська і 4-та танкові армії,що за добу просунулися на 25-30км. [7]

Наступного дня перейшов у наступ правофланговий 11 стрілецький корпус 18-ї армії 1-го Українського фронту. Одна із його військових  частин визволила с. Вишеньку Уланівського району і поклала початок остаточному визволенню Вінниці. За два дні ударне угрупування  1-го українського фронту прорвалося по фронті 180 км. у глибину 25-50км.Зявилася можливість ще більше охопити головні сили 1-ї та правофлангові підрозділи 4-ї танкової армії. В районі Волочиська  війська 1-го українського фронту  вийшли на ділянці залізниць Львів – Жмеринка – Одеса. Було перерізано основну лінію комунікації противника. На смузі від Тернополя до Проскурова німці зосередили дев’ять танкових та 6 піхотних дивізій. Противник вів спроби відкинути на північ ударне угрупування   радянських військ але частини 1-го українського фронту  утримували магістраль і ще потіснили ворога на  південь.

       6 березня частини 18-ї армії визволили села Терешпіль та Софіївку Хмільницького району а в наступні два дні інші населені пункти.[8,c.134]

        5 березня розпочалася  Умансько – Ботошанська наступальна операція 2-го Українського фронту, з метою розгрому 8-ї німецької армії та звільнення південно-західних областей України. До складу фронту входили 40-а армія, 27-а армія,52-а армія,53-я армія,4-та та 5та гвардійська армія, 7-а гвардійська армія,2-а танкова армія.5-а гвардійська танкова армія,6-а танкова армія,5-а повітряна армія. Командуючим фронтом був Маршал І.С. Конєв. Ставкою Верховного головнокомандування була видана директива від 18 лютого 1944р. фронт мав здійснити удар з рубежу Звенигородка –  Шпола  на Умань,надалі вийти на рубіж Дністра.

      5 березня ударне угрупування 2-го Українського фронту три загальновійськові армії перейшли в наступ. Цього ж дня  було введено в операцію 2-гу танкову армію 5-ту гвардійську армію та 6-ту танкову армію. Ворожа  оборона до кінця другого дня наступу була зламана  на 60 кілометровому фронті війська просунулися на 25км у глиб.10 березня 1944р. радянські війська здобули м. Умань та залізничну станцію Христинівку  яка була важливим вузлом опору німців. [9,c.170]

       11 березня 1944 Ставка Верховного головнокомандування уточнила завдання всім Українським фронтам. Другому Українського фронту,розвиваючи наступ,належало головне угрупування спрямувати в північно-західному напрямку Могилів Подільський, Ямпіль Для сприяння 1-му Українському фронту в оточенні й подальшому розгромі основних німецьких сил  1-ї танкової армії.[10]

       У своїх спогадах І.С. Конєв  пише,що для виконання розпорядження Ставки від 11 березня він вимагав від армії правого крила фронту переслідувати противника та з ходу форсувати Південний Буг не давши можливості організувати противнику оборону.

В подальшому військам була поставлена задача розвивати наступ до Дністра та заволодіти рубежем Муровані-Курилівці , Могилів-Подільський, Ямпіль, також захопити переправи через Дністер.

      Форсування ріки почалося з ходу. Фронт переправи простягався на 100км.Танки переправляти було складніше ніж піхоту. Винахідливість при форсуванні річки проявили танкісти  2-ї танкової армії в районі Шумілова. Вони знайшли відносно мілке місце глибиною до 2м. Вихлопні труби танків були виведені наверх та наглухо задраєні всі люки.12 березня по дну річки на глибині 2м пройшло сім танків. Появившись раптово вони змогли відтіснити ворога та забезпечили розширення плацдарму на ділянці Шумілове Березки.14 березня відновивши міст були переправлені головні сили 2-ї танкової армії та почала переправу 52-га армія.

       Південний Буг був форсований на протяжності до 120 км. На протязі 14-17березня армія правого крила просувалася 15-20км на добу.[11]

Також 11 березня почалося форсування Південного Бугу Першим Українським фронтом. Цього ж дня передові частини 18-ї армії форсували Південний Буг. Випереджаючи встановлений командуванням фронту графік просування підійшла до Вінниці 38-а армія.

       Маршал Жуков одержавши донесення про успішне просування 38-ї армії до Південного Бугу,наказав форсувати ріку на всій ділянці наступу за допомогою підручних засобів,не чекаючи табельних ,але біля  22-ї години він змінив наказ на продовження та розвивання головного удару на Жмеринку.

16 березня від ворога військами 1-го та 2-го Українських фронтів  було визволено 123 населених пункти Вінниччини у тому числі райцентри Крижопіль та Томашпіль, а також Калинівський,  Ободівський,  Оратівський райони. Тривало визволення Вінницького, Літинського , Брацлавського, Тиврівського та Турбівського районів.

       16 березня передові частини 38-ї армії розпочали форсування р. Південний Буг біля с. Лаврівки Вінницького району. [12,c.419-420]

Війська 2-го Українського фронту продовжували розвивати наступ і 17-19 березня вийшли до Дністра в районі Могилів-Подільський – Ямпіль. До 22 березня вони форсували Дністер і оволоділи великим плацдармом на його правому березі біля Могилів-Подільського. Із виходом район Могилів- Подільського війська фронту глибоко охопили 1-шу танкову армію вермахту з півдня, а 8-му з півночі що створювало сприятливі умови для їх оточення.[13,c.15]

        Військами 38-ї армії під командуванням генерал полковником Москаленка 20 березня було звільнено Жмеринку та Вінницю. А 26 березня було звільнено всю територію  області .

        У боях за Вінниччину брали участі тринадцять армій: 6 загальновійськових, 5 танкових та 2 повітряні, загальною чисельністю 500000 чоловік. Під час визволення області 125 воїнів були удостоєні званням Героя Радянського Союзу.[14,с.23]

Література:

1) Патриляк І. К., Боровик М. А. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. ‒ Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2010. ‒ 590 с.

2) Гальчак. С  Звільнення Вінниччини від німецько-фашистських загарбників. http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/news/zvilnennja_vinnichchini_vid_nimecko_fashistskikh_zanarbnikiv/2011-01-17-42

3) Москаленко К.С. На Юго-Западном направлении. 1943-1945. Воспоминания командарма. Книга II. — М.: Наука, 1973. http://militera.lib.ru/memo/russian/moskalenko-2/index.html

4) Вронська Т.В. ЖИТОМИРСЬКО-БЕРДИЧІВСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1943–1944 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zhytomyrsko_Berdychivska_1943 

5) Гальчак С.Д. Контрнаступ німецьких військ на Вінниччині (січень 1944 року) / Гальчак С.Д. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Вип.26.. - 2004. - 26. - С. 333-353. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/publ/histname_2004_26_333

6) Вінниччина в роки Великої Вітчизняної Війни:біль втрат велич подвигів:Альбом/Вінниц.обл.краєзн.маузей._2013.-112.;іл.

7) Грицюк В.М., Хлонь С.Є. ПРОСКУРІВСЬКО-ЧЕРНІВЕЦЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1944 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Proskurivsko_Chernivetska_1944 

8) Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (25 грудня 1943 р. - 25 березня 1944 р.) : монография / С. Гальчак. - Вінниця : Книга-Вега, 2004. - 200 с. : іл..

9) Гальчак С.Д. Ратна слава Вінниччини:Час,Події,Особливості.-Вінниця:2015-608с.

10) Грицюк В.М., Лисенко О.Є. УМАНСЬКО-БОТОШАНСЬКА ОПЕРАЦІЯ (1944) [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Umansko_Batoshanska_1944 

11) Конев И.С. Записки командующего фронтом. — М.: Наука, 1972. http://militera.lib.ru/memo/russian/konev/index.html

12) Гальчак С. Поділля в роки Другої світової війни(1939-1945) –Вінниця,2018 – 656 с.

13) Грицюк В.М Лисенко О.Є. Найбільша воєнна операція на українських теренах(до 70-річчя вигнання нацистських окупантів з України.Український історичний журнал.-2014-№5

14) Подвиг землі Подільської:Альбом/Вінниц.обл.краєзн.музей.-28с.;іл.